Сила жизни — внутри нас (Зарисовка)

И ты осознаешь, что она есть, что она внутри тебя и ты совсем не спишь, не бредишь. Ты ощущаешь ее полноту, ее гармонию и ее созидательное начало. И эта сила – сила жизни, с которой рождаешься – внутри тебя. И никто не может изменить этого, пока ты сам не позволишь. Пока ты сам не позволишь кому-то или чему-то превратить тебя в цветок под асфальтом. Пока ты сам не позволишь погрузить тебя под воду – тогда уж точно тебе принимать решение: тонуть или выныривать. Жизнь тем ценнее, чем ближе она становится тебе, чем больше ее внутри тебя. А жизнь – это творение любви и гармонии внутри себя, а соответственно – во внешнем мире. И, зажегши свет жизни внутри себя, ты уже никогда не избавишься от чувства, которое люди называют счастьем, хотя точно никто не знает, что оно означает. И справедливо заметил очень давно Ш. Руставели, что чем богаче человек духовно, тем меньше ему нужно извне. Каждый сам определяет меру своего «счастья» и выбирает путь развития. Сила жизни, данная от рождения, внутри нас…

ЩАСТЯ – МОЖЛИВІСТЬ БУТИ СОБОЮ

Дивна ситуація: більшість із нас страшенно боїться щастя. Так прагнемо його, а коли приходять його миті, виявляється, що не вміємо так жити.

Є купа приказок, прикмет, що в суті підтверджують одне: якщо прийшло щастя – чекай біди. Причому чим більше щастя – тим більша біда на тебе чекає. Можливо, звідси в кожному підсвідомо рухається якщо не явний страх, то тривога на кшталт: «щось задовго все добре, пора чекати біди» або «так не буває» і т.п. У цьому є велика доля правди. Справді, в людському світі як тільки все спокійно – чекай проблем, і щастя часто стає маленькими зупинками в довгих смугах труднощів, страждань, болю.

Невже людина не може бути щасливою? Питання філософське, одразу починаються дебати з приводу того, що це означає і що все залежить від власного ставлення людини до подій свого життя.

Та ці відповіді нагадують ходьбу по колу, чогось у цьому філософствуванні не вистачає. Оскільки воно так і не розкриває ситуації щасливої людини.

Щастя – це можливість бути собою. А от із собою людина практично не знайома. Ми навчилися жити, переборюючи, чинячи супротив, а якщо цей супротив забрати, чи зуміємо ми жити? Боротьба за виживання так глибоко увійшла в нас, що коли не боремось, ніби й не живемо. А звідки ця боротьба? Хіба людина для неї створена?

Коли Адам та Єва жили в Райському саду, хіба вони за щось боролись? У їхньому житті було все: свобода бути, відчувати, жити і бути природними у власних проявах. Боротьби із життям за життя в них не було. І хіба вони були нещасні?!

Пізнання добра та зла відбулося через з’єднання із тим світом, з яким людина з’єднана не була. Тваринний світ був у людському підпорядкуванні і не керував життям людей.

З’єднання в пізнанні принесло в тваринний світ людський розум, а людина стала заручником боротьби, яку вести не повинна. Ця боротьба за життя — тваринна, людину вона виснажує так, що на щастя часу вже немає. А коли воно з’являється, то стає якоюсь аномалією, тут же прийде тривога і запитає: чого це ти щасливий?..

Боротьба за існування забрала в людини себе, власну індивідуальність, неповторність, цінність саме її, незалежність від порівнянь. Щастя людини — у виході з ієрархії порівнянь, залежності від оцінки в свободі бути собою. А от пізнання себе – нелегкий шлях…

Інна САВИК

 

ВНУТРІШНІЙ ХИЖАК (міркування)

Людина народжується у вигляді зачатку, подібного до потенціалу в центрі клітини (тут зосереджено те, що буде) – вихідна субстанція, яка з часом розів’ється і дозволить стати цілісним організмом.

Часто людина не має уявлення щодо своїх душевних аспектів і нічого не знає про смертоносний аспект власної душі, у той же час здатна повестися на «прєлєсті» Его. Усі люди хочуть набути рай на землі. Его бажає смачних красивих відчуттів, але прагнення райського блаженства разом з наївністю не лише не дають задоволення, але й роблять людину приманкою для хижака. «Паїнькою» при зустрічі з хижаком бути небезпечно – смертельно. Проте бажання набути раю на землі штовхає людину на шлюб з чудовиськом, яке «рекламує» польоти до висот Духа. Лише знання-інтуїція покладуть кінець цим фантазіям.

Вроджений хижак в душі людини діє заодно з реальним партнером по життю й фактично руйнує життя людини – це полон, жорсткі рамки, життя у брехні. Хижак брехливо обіцяє, що людина житиме як цар, хоча замислює її вбити.

Вихід є, проте треба мати ключ, який символізує дозвіл пізнати найпотаємніші темні куточки душі (те, що послаблює та вбиває потенціал людини).

Наївна жінка бажає (чи погоджується) бути в незнанні. Легковірні жінки, як квіти, повертаються у напрямку, де з’являється сонце. Тому наївну або травмовану жінку легко звабити, пообіцявши їй захищеність, вічне кохання, пригоди і дикий секс. Свідомість у даному разі спить… Лише потрясіння заставляє таку жінку скористатися ключем до свідомого осягнення власної самості, включає інтуїцію й дозволяє зрозуміти, що ховається за очевидним. Без такого знання у жінки нема захисту. Не скористатися цим «ключем» — значить вибрати смерть Духа. Прийняти знання свідомо – вибрати життя. А хижак тим часом заплутує людину, заважаючи дізнатися, що вона вже знає задля подолання хижака, треба завдати нищівного контрудару – це і є символ ключа. Ключове запитання спричинює ріст свідомості. Правильне поставлене запитання завжди витікає із зацікавленості: що ж від людини приховано? Запитання – ті ж ключі, які змушують відкритися потаємні двері душі — що приховано за видимістю? Так поступово відкривається суть… Здатність витерпіти побачене дозволяє повернутися до своєї сокровенної природи й знайти в ній опору для своїх думок, почуттів, вчинків…

Допоки жінка не впізнає в хижаку хижака й не відіб’є його натиск, вона втрачатиме енергію душі. Усюди, де свою справу робить хижак, усе розвалюється й обезголовлюється. Істина звільняє: головне – її прийняти, зберегти у свідомості й робити дії, що допомагатимуть розв’язати завдання. Проте найважче у цій ситуації – витримати те, що бачиш: своє саморуйнування й омертвіння. Парадоксально, але по мірі того як колишнє життя із сплячою свідомістю вмирає, у людини відбувається пробудження до усвідомлення втрати енергії й, відповідно, людина починає жити. Проте хижак особливо агресивний, переслідуючи жіночу самость, прагне принизити…

Коли направляєш яскравий промінчик світла в глибини душі, непідвладні йому тіні стають ще темнішими

Запитання треба ставити. Необхідно отримати на них відповіді. Проте хоробрий той, хто хоче побачити в темряві — і життя відроджується…

Щоб становище виправити, треба поглянути на те нищівне, що заволоділо людиною; побачити результат його страшної роботи; усвідомити, запам’ятати й залишити у свідомості. А потім діяти в своїх інтересах.

Вбивчий елемент несвідомого загрожує знищити свідому жінку.

Коли жінка розуміє, що і у зовнішньому, і у внутрішньому світі вона стала жертвою хижака, їй ледь вдається витримати такий удар. Він підрубує корінчик її сердечної сутності, і жінка, перебуваючи у безвиході, вирішує покінчити з цією хижацькою силою. Тим часом комплекс хижака розлючується, намагаючись перекрити всі шляхи втечі. Ця руйнівна сила стає смертельно небезпечною: вона заявляє, що жінка порушила святая святих і має померти. І коли обидва протиборчі аспекти жіночої душі досягають точки загорання, жінка може відчути неймовірну втому, тому що її лібідо витікає у двох протилежних напрямах. Аби вижити, необхідно не піддаватися втомі. Заснути у такий час – значить обректи себе на смерть. Саме це відкриває жінці її інстинктивні почуття, що допомагають виявити й вигнати хижака.

Замість того, аби обвинувачувати хижака, який оселився в душі, або тікати від нього, його використовують. Як? По-перше, не дозволяти собі знищувальних думок про життя своєї душі, особливо про власну значущість. Ловити образливі думки, попереджаючи їх зростання. Ми знищуємо хижака, протиставляючи його нападам Божі живильні істини.

Хижак: Ти ніколи не завершуєш початого.

Ви: Я багато що завершую…

Якщо пригадати всі втрати, моменти, коли ви переживали розчарування, мучилися, марили сентиментальними фантазіями, зрозуміли б, що саме це й є слабке місце душі. Саме до цих голодних і знедолених її частин звертається хижак, щоб приховати факт, що його єдиний намір – перелити собі вашу енергію. Проте якщо очистити душевну одержимість хижака, можна, надавши їй нової форми, використовувати для інших цілей. Тоді ми стаємо творцями, і це вихідна речовина стає сировиною для нашої творчості.

Перемігши хижака, узявши від нього усе корисне й відкинувши решту, ви наливаєтеся силою, радістю життя й енергією. Таким чином, лютість хижака можна перетворити на вогонь душі, що допоможе у великих справах; хитрість хижака можна використовувати, аби стежити здалеку й розуміти з першого погляду; хижацьку природу вбивці можна використати, щоб позбутися того, що має відмерти саме у зовнішньому житті – кожен знає, що це таке.

Інна САВИК

Купер (рассказ)

Молодая, привлекательная, талантливая, а личная жизнь почему-то не складывается. В свои тридцать семь стала пленницей работы и гнетущего одиночества. Да еще лучшая подруга пару месяцев тому уехала в Штаты. Нет, конечно, дружный редакционный коллектив, время от времени романы «выходного дня», выезды на природу, что называется, удерживали на плаву. Но хотелось настоящего чувства… Как в романтических историях о влюбленных. Она же тоже была влюблена – когда-то. Первый раз — в детском саду. Высокий задиристый мальчишка Генка поначалу дергал ее за тоненькие косички, отбирал игрушки, разрушал песочные замки, но в какой-то момент, словно прочувствовав его внутренние мучения, Марина первой подошла к нему и сказала: «Давай дружить!» Эта дружба-любовь продолжалась бы до сих пор, если бы Генка по нелепой случайности не погиб в автокатастрофе. Было и студенческое увлечение, но это «увлечение» выехало в Израиль с родителями сразу же после окончания вуза. Что же она пропустила? Где была невнимательной? Почему до сих пор не встретила Его? Ведь она так верила в свою счастливую звезду, в то, что если ты открыта для жизни, жизнь всегда одарит тебя всем, в чем нуждаешься… Мысль оборвалась на полуслове — Марина почувствовала, что кто-то дергает за сумку. Она инстинктивно прижала сумку к груди и огляделась. Немного поодаль, навострив уши, сидела черная такса-подросток с озорными глазами. «Что тебе надо?» — недоуменно спросила молодая женщина и продолжила свой путь. Такса снова подбежала к Марине и легонько потянула зубами за сумку, словно прося подождать. Марина приподняла сумку и ускорила шаг – такса не отставала.

— Купер, не приставай к красивой женщине – она не твоя, — услышала Марина за спиной мужской голос.

Обернулась на голос: перед ней стоял хорошо сложенный мужчина, приблизительно ее возраста, в спортивном костюме.

— Извините, Купер — так зовут этого барбоса (указал на таксу) – пытается устроить мою личную жизнь. Ему всего лишь полтора года, из них вот уже полгода Купер подбирает мне невест. Вы смеетесь, но не все женщины с юмором относятся к этой странности собаки – многие просто пугаются. Обычно я молча забираю Купера, который очень недоволен таким моим поведением, но сегодня решился познакомиться с вами. Я – Александр. Мы с Купером, если не возражаете, намерены вас проводить.

Марина не знала, как реагировать – впервые в ее жизни в роли свахи оказалась собака. В голове пронеслись слова бабушки: «Негоже молодым женщинам знакомиться с кавалерами на улице»…(так доныне и поступала). Но сейчас что-то заставило ее повести иначе. Она словно стала в какой-то момент Другой – целиком доверилась интуиции.

— Меня зовут Марина, — произнесла. – Живу недалеко, дом за поворотом.

— В таком случае, два галантных кавалера, один из которых Купер, готовы вас проводить.

За то короткое время, пока Марина в сопровождении Александра и Купера приближалась к подъезду своего дома, она узнала, что Александр живет в этом районе с рождения (так же, как и она – странно, что никогда не встречались! Или не обращали друг на друга внимания?); очень любит путешествовать (особенная страсть – горы, так же, как и у нее), а еще много времени проводит на работе (начальник охранного агентства) – она практически живет в редакции… Удивительно!

Купер тем временем радостно описывал круги вокруг пары и, заглядывая каждому из них в глаза, словно пытался понять, смогут ли эти мужчина и женщина быть вместе счастливы.

Вот и подъезд. Марина набрала код входного замка и толкнула двери – повеяло прохладой старого австрийского дома. Купер первым забежал в подъезд и с нетерпением ждал, пока его хозяин последует за ним. Александр задержался в дверях. Марина, на ходу вспоминая, что у нее пустой холодильник и даже чая нет, после непродолжительной паузы, растягивая слова, произнесла:

— Галантные мужчины, надеюсь, поймут и не сочтут за оскорбление, если дама попросит прийти к ней в гости, к примеру, завтра к 19.00, ибо сегодня ей нечем угощать дорогих гостей.

Купер словно все понял и тут же выскочил на улицу, озорно взглянув на Марину.

— Приглашение принято! Будем точно в назначенное время, — поддержал Александр и, подарив Марине на прощание плитку шоколада, на обертке которой записал номер своего мобильного, вышел вслед за собакой.

До встречи…

Инна Савик

МАГИЯ АРОМАТОВ, или ТО, ЧТО СОСТАВЛЯЕТ «ЭФФЕКТ МЕЛОЧЕЙ»

«ВОДА ВЕНГЕРСКОЙ КОРОЛЕВЫ», ИЛИ НЕПОСРЕДСТВЕННО О ГЛАВНОМ.

Возможно, не многие знают, что духи представляют собой не что иное, как смесь различных ароматических веществ, растворенных в спирте. Причем сначала по разработанной парфюмером рецептуре готовится смесь, которая растворяется в самом качественном из имеющихся спиртов. «Созревает» эта смесь несколько недель. И, в конце концов, охлаждается, фильтруется, чтобы абсолютная прозрачность в жидкости сохранилась на всю ее дальнейшую жизнь. Иногда, а в последнее время особенно часто, добавляют немного красителя, но чаще всего цвет духов зависит просто от цвета ароматических веществ.

Не напоминает ли вам столь несложный процесс приготовления духов алхимические опыты древности? Не даром же в далеком средневековье парфюмерное искусство считалось отчасти эзотерическим. А один из первых рецептов приготовления духов, созданных 1367 году, согласно легенде, венгерская королева получила от монаха-отшельника. И назывались духи EAU DE REINE DE HONGARIE (Вода венгерской королевы).

Создание запаха – это действительно некое тайное искусство. Не так все просто, как может показаться на первый взгляд. Особенно если учесть, что в распоряжении парфюмера сегодня около двух тысяч ароматических веществ, которые он может использовать при разработке своих рецептур. Представьте, какую память на запахи и какой исключительный нос надо иметь, чтобы не повториться. Но настоящая сложность, как утверждают специалисты, состоит в том, чтобы, соединяя отдельные пахучие вещества, заранее предвидеть конечный результат. Ведь у запахов законов нет…

 

ТОТ, КТО ХОЧЕТ, ДОБИВАЕТСЯ БОЛЬШЕ ТОГО, КТО МОЖЕТ. И О ТОМ, КАК ВОЗНИКАЮТ АРОМАТИЧЕСКИЕ ИДЕИ

Вокруг создания знаменитых духов до сих пор бытует множество забавных историй и побасенок. Например, возникновение идеи Сосо связано с посещением в Париже Жаком Польже квартиры мадемуазель Шанель, где после смерти. хозяйки все осталось без изменений.

«Там были какие-то непонятные предметы, лакированные и позолоченные, помню ширму из финиковой пальмы и вообще барочную пышность, которая меня поразила. Я в ту пору занимался переработкой Coir de Russie и Bois des lles древесных, замшево-кожных пряных ароматов, схожих с атмосферой этой квартиры на Рю Камбон: где-то в укромных складках забытого стиля Шанель и должно было найтись место для духов Сосо. Отсюда и основой аккорд «амбре» с акцентами оппопонакса и индийского сандала, оживлённый пряными нюансами вроде бутона островной молуккской гвоздики и увертюрой-фантазией на темы самых роскошных цветов: индийского жасмина, франгипани и болгарской розы».

А вот как Эрнест Бо описывает рождение своего шедевра – духов Chanel №5: «По окончании войны (еще Первой мировой) судьба забросила меня далеко за Полярный круг, на крайний север. Было как раз время белых ночей. Леса и реки струили аромат какой-то невероятной чистоты и свежести. Из него, видимо, и возникли Chanel №5». Парадокс? Возможно. В мире ароматов все парадоксально. Но еще один парадокс заключается в том, что имена создателей духов зачастую остаются неизвестными. И духи, как соборы, носят имена святых покровителей, а не архитекторов.

Весьма кстати отметить, что в восприятии запахов есть свои бездарности и свои таланты. Таланты — это Носы, не просто носы, а Носы с большой буквы — уважаемый международный титул дегустаторов экстракласса. Именно они чаще всего становятся гениальными творцами известнейших духов. И хотя гением обоняния обладают единицы, расстраиваться по этому поводу не стоит. В принципе, каждый может натренировать себя и «свой нюх». Ибо тот, кто хочет, добивается больше того, кто может.

 

СОВЕРШЕНСТВО СКЛАДЫВАЕТСЯ ИЗ МЕЛОЧЕЙ. И О ТОМ, КАК ДУХИ СТАНОВЯТСЯ «МАСКОЙ»

«Натренировав» свой нос, вы превращаетесь в ольфакторный тип человека — то есть очень чувствительного к запахам. И тогда перед вами возникает проблема выбора духов, дополняющих ваш внутренний образ, соответствующих вашему настроению, темпераменту, одежде. Казалось бы, — мелочи. Но, как говорил Микеланджело, совершенство складывается из мелочей. Поэтому поговорим далее о «мелочах». Если точнее — о том, как стать еще более привлекательными за счет тонкого подбора духов.

Главное, конечно же, ответить на вопрос: почему вы пользуетесь теми или иными духами. Нравится ли вам запах вообще? Он вас успокаивает или, наоборот, бодрит и придает уверенность? А может, аромат ваших духов — это маска, за которой вы пытаетесь скрыться от внешних раздражителей и проблем? Безусловно, чрезвычайно активный запах духов чаще всего говорит о самоуверенности человека, которая далеко не всегда приятна окружающим. Такой запах может спровоцировать неловкость в разговоре, трудность в общении, как если бы вы, касаясь личных тем, не понизили голоса. Впрочем, за смелостью интенсивного запаха может притаиться известная сдержанность, а за деликатным запахом — тайный манок и соблазн. Сильные духи действительно скрывают запах тела, как маска лицо, и тем самым создают эмоциональную защиту: вы ставите барьер между собой и окружающими. Деликатные духи — если, конечно, они правильно подобраны, — наоборот, дополняют аромат и тепло вашего тела, не скрывая его полностью, а потому действуют интимнее, призывнее. Не мудрствуя лукаво, полезно уяснить, что в любом случае — выбор остается за вами: привлекать внимание посторонних или окутывать ближних волной тихой лести, прорываться вперед или сдерживать себя, прятаться в облако духов или превращать их в «музыку тела», казаться модной или индивидуальной…

 

КАК ПОСТУПИТЬ, ЕСЛИ ВЫ МОРАЛЬНО НЕ ПОДГОТОВЛЕНЫ К ДЕЛОВОМУ СВИДАНИЮ? И, КРОМЕ ТОГО, ЕЩЕ МНОЖЕСТВО ПОЛЕЗНЫХ СОВЕТОВ ОТ ДРУЗЕЙ-ПСИХОЛОГОВ

Коль скоро мы затронули индивидуальность, давайте обратимся за советами к друзьям-психологам, которые много знают о нас с вами (и очень мало о себе). Но это не мешает им давать дельные советы по поводу того, как же в «океане ароматов» найти «свои» духи. Конечно, было бы наивно предполагать, что этот выбор решит все проблемы в жизни. Однако не может быть сомнений в том, что искусно подобранные духи способствуют утверждению положительной эмоциональной обстановки. Вне всякого сомнения, их вклад в «производство» благоприятных впечатлений велик.

Как говорится, игра стоит свеч!

Итак, если вы по каким-то причинам неуверенно себя чувствуете перед предстоящим деловым свиданием из-за «неприятия» вас партнером, «восточный» аромат ваших духов наверняка переменит к вам отношение со стороны партнера и создаст благоприятную атмосферу для переговоров.

Иными словами, «воздействие ароматом» является мощным психологическим раздражителем. Им можно успокоить и настроить на минорный лад, можно вызвать эротические чувства или неприязнь. Подобное, как правило, происходит на подсознательном уровне. Женщины это прекрасно понимают, но еще лучше чувствуют. Отсюда у них потребность в тщательном выборе «своего аромата», наиболее созвучного духовному настрою, темпераменту, желанию.

Как оказалось, романтичные, впечатлительные натуры ищут свои ароматы среди сладких экзотических запахов на базе жасмина, розы, гиацинта.

По глубокому убеждению мэтров психологии, своенравные женщины тяготеют к тяжелым сладким запахам в тоне бальзама корня митры, «пачули» и амбры (например «Опиум»).

Ну, а динамичные, энергичные дамы «раскрывают себя» через альдегидные и интенсивные запахи, которые базируются на «шипре» и животных экстрактах.

Спортивный тип женщин, предпочитающих приключения, риск, романтику, выбирает свежие и натуральные запахи цветочного характера.

Ко всему этому надо добавить, что стиль одежды тоже играет свою роль в подборе духов. К летним воздушным платьям подходят легкие запахи, а к экстравагантным вечерним подбирают агрессивные и тяжелые ароматы. При этом помните, что количество используемых вами духов должно быть прямо пропорционально объему помещения, где вы будете «благоухать». Для больших помещений нужно соответственно больше духов, чем для маленьких. Не случайно же в Японии, где люди живут в тесноте (хотя и не в обиде), сильные запахи недопустимы. Кроме того, когда в центре предстоящего события – накрытый стол и еда, хочется все-таки почувствовать ароматы яств, а не духи соседки по столу. И еще один дельный совет: перед занятием спортом сдерживайте себя в отношении запахов (особенно сильных), так как спорт и «сильные» духи психологически несовместимы.

 

НО ВСЕ-ТАКИ, КАКОГО ТИПА АРОМАТЫ ПОДХОДЯТ ИМЕННО ВАМ?

Без сомнения, это подскажет только ваше собственное ощущение. Если вы хорошо себя чувствуете, надушившись определенными духами, то пользуйтесь ими. В противном случае – продолжайте поиски «своих духов». А ваши духи – это полная симпатия к вашей коже и ваш психологический комфорт. Кроме того, обязательно используйте любую возможность открыть для себя новые духи. Важный момент: старайтесь избегать ароматов, от которых вам чуть-чуть не по себе.

 

ЭТО ИНТЕРЕСНО

— Один из природных запахов, наиболее сильно воздействующих на сексуальные центры, — мускус. С древнейших времен он известен как сильнейший стимулятор чувственности.

— Аромат сильно воздействует на настроение. Правильно подобранные духи успокоят холерика, придадут силу и энергию меланхолику.

— Тем, кто подвержен частым простудам, не следует пользоваться духами с запахом розы: этот запах обладает сильным охлаждающим действием. Тем, кто страдает повышенным давлением, лучше избегать духов с ароматом корицы.

Инна САВИК

КАЛЬЦИЙ: ЗНАКОМЫЙ НЕЗНАКОМЕЦ

Кальций — именно тот элемент, который обеспечивает слабощелочную среду природных вод и человеческого организма. Для того чтобы войти в кровь, любой продукт, содержащий кальций (а точнее — соли кальция, так как в продуктах кальций находится не в свободном состоянии), перерабатывается в желудке. В результате «переработки» образуется свободный ионизированный активный Са+. Только в таком виде он поступает в кровь. Кальций очень непродолжительное время сохраняет свою активность и такую форму, которая работает в организме. Теряя активность, неусвоенный кальций откладывается в суставах и сосудах в виде солей и является иногда причиной серьезных заболеваний. (Кстати, по данным врачей-специалистов, соли кальция практически не принимают участия в процессах свертывания крови).

Итак, чтобы кальций поступил в кровь, он должен быть в активной ионизированной форме.

Здоровый организм при нормально работающем желудке и кишечнике, усваивает кальций, хотя и с большим трудом. Чтобы переработался кусочек творога, осевший на дне желудка, задействуется очень длинная биохимическая цепочка из ферментов, аминокислот и т.д. И хорошо, если у 10-15% людей желудки хорошо перерабатывают пищу, и в результате все необходимые компоненты поступают в кровь. Но в наше время подобное явление, к сожалению, — большая редкость (и не только в Украине). Потому что сам по себе процесс переработки и всасывания очень сложный. И если из него выпадает 1-2 элемента, не получается ни переработки, ни всасывания. Суточная потребность в кальции для взрослого человека — 800-900мг. Из желудка (если желудок здоровый и переработал соли кальция, преобразовав их в активную свободную ионизированную форму), кальций опускается в тонкий кишечник. А витамин D способствует всасыванию в кишечнике кальция и поддержанию его необходимого уровня в крови. В организме людей, которые плохо питаются по причине своей малообеспеченности, никогда не будет необходимого количества витамина D. (Для справки: витамин D содержится в яичном желтке, сливочном масле, икре зернистой осетровой). Таким образом, даже готовый кальций из кишечника не усвоится, если у человека — витаминная недостаточность. Или усвоится его небольшая часть, но не то количество, которое необходимо для работы организма. Как же быть в подобном случае?

 

Если недостаточно кальция

Ведь мы же, в конце концов, не умираем, когда в организме недостаточно кальция. Организм — настолько сложная, настолько «разумная», настолько прекрасно выстроенная система, что начинает искать какие-то свои пути. Наибольшее количество кальция находится у нас в костях. А регулируют работу костной системы, естественно, гормоны, которые вырабатываются щитовидной и паращитовидной железами. Гормон щитовидной железы (кальцетонит) регулирует содержание кальция в кости, то есть удерживает его там. Второй гормон, который продуцируется паращитовидной железой (паратгормон), наоборот, может заставить кость отдать кальций. И щитовидная, и паращитовидная железы регулируются ЦНС — гипофизом. Когда организм испытывает недостаток в кальции, в гипофиз поступает сигнал: «Мало кальция!». Гипофиз, в свою очередь, посылает импульс в паращитовидную железу, вырабатывается больше паратгормонов и активизируется выход кальция из кости. Кальций выходит из кости в той же активной ионизированной форме, в которой он входит в нее. В такой «действующей» форме кальций существует очень непродолжительное время, но успевает выполнить определенную «работу».

Непосвященным в азы медицинской науки важно знать, что, во-первых, кальций участвует в процессе свертывания крови. То есть при недостатке кальция в организме у человека могут отмечаться кровотечения из носа, сосудистые (синяки, геморрагии по ходу сосудов), маточные, желудочные. Это свидетельство того, что система свертывания крови плохо работает. Во-вторых, кальций входит в систему, которая отвечает за сократимость скелетной мускулатуры. А значит, при недостатке кальция в организме неизбежны судороги икроножных мышц, пальцев ног и дикая боль до тех пор, пока не размассировать ногу. В-третьих, кальций активно участвует в работе сердечно-сосудистой системы, отвечая за правильный ритм сердца, за сократимость сердечной мышцы. Всякие аномалии ритма сердца связаны с недостатками минералов в организме, в том числе кальция и калия. В-четвертых, кальций способствует передаче нервных импульсов по нервным волокнам: он снижает возбудимость передачи. Человек «психует», сигнал идет в ЦНС, а кальций снижает напряжение, т.е. «смягчает» нервный импульс. Кроме того, кальций – макроэлемент, который работает как противовосполительный на всех уровнях. Воспаление, как правило, сопровождается отеками. Кальций предупреждает такие явления, снимает отеки (т.к. прекращает «выпадение» из сосудов жидкой части), нормализует бронхолегочную систему. Работает при любых бронхитах и пневмонии.

 

Самая важная работа кальция

 

Самая важная работа кальция – выравнивание кислотно-щелочного равновесия (pH). Как известно, все жидкие среды организма должны быть слабощелочными, начиная от слюны во рту и заканчивая кровью: межклеточная жидкость, спинномозговая, лимфа (от 71 до 73-74%). Гемоглобин способен отдать кислород только в такой среде. И именно в такой среде живут наши клетки; они не могут существовать в закисленной среде, потому что в этом случае перекрывается доступ кислорода. Что происходит, если жидкая среда организма закисляется? Ведь кислород есть, гемоглобин есть, а в клетку кислород не поступает: он не может отщепиться. Ну и что с того, что кислород есть в гемоглобине: кислорода нет в клетке. Нам не гемоглобин дает возможность дышать, не легкие, а клетка. Потому что обмен веществ происходит в клетке. И только клетка поставляет в организм все те элементы, которыми мы живем. Мы живем не молоком, хлебом, чаем, а всеми элементами, на которые раскладывает эти пищевые продукты наша клеточка. Если не работает клетка – это наша проблема. И кальций (чем он уникален) поставляет, ощелачивая среду, кислород, все элементы, которые вошли в кровь из пищи (и самого себя) в клетку. И тогда в ней начинает происходить обмен веществ, в результате которого образуются макроэргические связи. Эта работа идет непрерывно. Это – наш аккумулятор. И если он садится, то машина не поедет. Так и макроэргические связи (наш аккумулятор), которые подзаряжаются от глюкозы и от жиров. А жиры и глюкоза сжигаются только кислородом. Таким образом, круг замыкается. Не произойдет ощелачивания среды кальцием не будет кислорода, а без кислорода не работает клетка. И, как результат, у человека не хватает энергии. Известно (из исследований московских врачей, которые уровень энергии в организме человека определяют уже количественно), что при рождении здорового ребенка количество энергии составляет 95 баллов. Когда человеку 30 лет, в среднем его энергетический потенциал составляет 30-40 баллов, а умирает человек при 7 баллах. Если наступает внезапная смерть вполне здорового человека, и непонятно, почему человек умер, возможной причиной может быть энергетическое истощение. А энергетику (эти сокровенные баллы) дает организму глюкоза, а значит – углеводы и жирные кислоты. А окисление и превращение, то есть сгорание этих продуктов, происходит только под действием кислорода.

Что мы ощущаем объективно при недостатке кальция в организме?

Усталость, слабость, сонливость… По наблюдениям, как только человек начинает принимать препараты кальция, к нему возвращается бодрость. Это свидетельствует о том, что кальций добавляет энергии, которая расходуется человеком в разных ситуациях жизнедеятельности. Чем больше человек съедает, тем большее количество энергии требуется (в геометрической прогрессии) на переработку пищи. Поэтому врачи советуют не есть много, — лучше часто, но в небольших количествах. Особенно важен этот совет для людей с не очень крепким здоровьем. Если после приема пищи появляется желание отдохнуть, значит, энергия человека уходит на переваривание пищи. Больше всего энергии уходит на переваривание мяса, меньше – на овощи, фрукты, молочные продукты.

 

Интересно знать

— Количество кальция в организме взрослого человека достигает одного килограмма. Причем в костях сосредоточено более 90%; именно этот элемент придает прочность скелету.

— Кальций необходим для создания условий работы многих ферментов и ферментных комплексов, например: системы свертывания крови, амилазы слюны – фермента, начинающего пищеварение уже ротовой полости. Значительную роль кальций играет в так называемом тканевом дыхании, то есть в донесении до клетки кислорода, энергии и выводе углекислоты и шлаков.

— Недостаток кальция в организме – это 150 болезней, из них 7 смертельных. Усвоению кальция помогает белковая пища, в то время как снижение в рационе белка ухудшает всасываемость элемента.

— Ученым давно известно, что поддержание щелочного pH является жизненно важным для здоровья клеток. Оптимальный уровень щелочности адекватен поддержанию оптимального здоровья.

 

Инна САВИК

У ПОШУКАХ ВТРАЧЕНОГО

в цьому незатишному світі…

Є різні сторони, різні функції одного й того ж. Скажімо, закон функціональної асиметрії правої й лівої півкулі є умовою нормальної життєдіяльності цілого — людського мозку. Природа потурбувалася, щоб півкулі було дві, і, значить, обидві потрібні для нормальної еволюції людини. Правда, чомусь в наш час, та й 100-200 років тому так само, розвивалася переважно ліва, логічна, раціональна півкуля, на шкоду правій, образній, інтуїтивній. Стався перекіс, за що й доводиться розплачуватися. Адже якщо функціонує лише одна півкуля, то вона не тільки не буде розвиватися швидше, а навпаки, атрофується, як і будь-яка однобічність. Діє закон Цілого: частину, що відпала від цілого й втратила з ним зв’язок, це ціле відторгає. Відповідно з’являється принцип мислення «або те, або це», який бере до уваги лише одну сторону, наперекір діалектиці життя, неминуче й цю єдину сторону перетворюючи на протилежність. Лише зараз ми починаємо усвідомлювати цю фатальну помилку.

Пожинаємо плоди розпаду слова й діла феномен псевдодіяльності, удаваності «діл» у сфері матеріального й духовного виробництва. Бюрократ не зацікавлений у розв’язанні проблем, у реальних справах, інакше він опиниться ні при справах. І для чого освіта, якщо є влада, для чого культура, якщо є санкції? Ось і доводиться надолужувати упущене, наводити лад в політиці, економіці, сільському господарстві, театрі, кінематографі, відновлювати історичні пам’ятки, рятувати музеї, архіви, а головне — віру в людську гідність. Є дещо «неподільне» (лат. «індивідум»), це — душа людини, її сутність, те, що не можна віддавати по частинах. Можна й треба ділитися знаннями, їх не зменшиться, навпаки. Проте чи можна поступатися тим, що робить цю людину цією людиною? Все зовнішнє руйнується, якщо порушено внутрішнє («монада особистості»). «Яка користь людині, якщо вона набуде весь світ, а душі своїй зашкодить?» (Мф. 16:26).

Життя справді не терпить обману, і жодний не буде забутий. Тут вже зв’язки не допоможуть. Рано чи пізно, все стає на свої місця, і не буде куди подітися антилогіці «або-або», що породжує антижиття, антилюдей… Такий об’єктивний закон речей, завдяки якому й зберігається

порядок у світі

Час швидко спливає. Зараз запасу часу людина не має. Склалася та крайня ситуація, коли треба зробити вибір — бути чи не бути. А якщо говорити мовою психоаналітики: «бути, щоби мати?» або «мати, щоби бути?» (і знову це пресловуте «або», коли одній парадигмі протиставляється інша, як життя і смерть). Якось непомітно для себе людство перейшло від одного умонастрою — «мати, щоби бути» — до іншого: «бути, щоби мати». І все розсипалося на порох, тому що спрацювало оте «або», коли одній половині «мати» принесли в жертву іншу половину — «бути». Лише переставили акценти з буття-в-собі на буття-для-себе, і «ціле» розпалося, відторгнуло половинку. А вона, цього не помічаючи, продовжує нарощувати «матерію», не відаючи: доза «речей», що втілили її ненажерливість і агресивність, стає смертельною.

А все пішло від маленької помилки: примітивна людина робить себе центром Всесвіту. Якщо людина — центр, решта — периферія, що має задовольняти її потреби. Тут все й почалося. Все дозволено, «нічого святого», умови підприємництва: або принципи, або гроші. Здавалося б, все ніби є, чого душа забажає, а наростає відчуття

пустелі довкола нас і всередині нас…

Ні страх, ні погрози не можуть витравити з пам’яті пережите, що живе у підсвідомості. Зникає лише тимчасове, пережитки, а якщо не зникають, значить, не пережитки, значить пережите. І цей процес відбувається тому, що у світі психічному, так само як і у світі фізичному, ніщо не зникає, а лише йде в потенцію й час від часу з’являється. Але якщо всі пережиті форми людської свідомості живуть в нас, значить, в кожному живе і раб, і феодал, і буржуа, які за сприятливих обставин можуть нагадати про себе…

Коли учень Конфуція запитав, що таке «жень», Конфуцій відповів: «Перемогти себе, повернутися до «лі» (доброзичливості)», це й буде «жень» (людяність). Того дня, коли людина переможе себе, повернеться до доброзичливості, у Піднебесній відновиться жень. Але досягти цього стану можна тільки самому, а не з допомогою інших». Неважко здогадатися, що йдеться про подолання егоїстичної природи в ім’я істинної природи людини, яка від початку благородна, співчутлива, їй від початку притаманне почуття справедливості-обов’язку, щирість, знання-мудрість. (Конфуцій вважав вроджене знання найвищим, але щоб воно відродилося, треба звертатися до мудрості древніх та багато працювати). Цілісна людина не може ставитися до світу як до об’єкта, засобу власного благополуччя: коли щось існує за рахунок чогось, — все одно нічого не вийде. В цьому переконує життя. Той, хто вдавав з себе царя природи, став її рабом, за споживацького до всього ставлення сам стає жертвою, бо все взаємопов’язане. Руйнуючи щось зовні, руйнуєш найперше самого себе. А руйнувати можна лише те, що сприймаєш як чуже, стороннє, поза тебе. А якщо все в тобі й ти в усьому? Цілісна людина і в іншому бачить ціле. Ціле й є свобода, а

свобідний розум – гуманний…

Головна причина цікавості до східного світогляду в тому, що в його основі лежить недуальний, або цілісний погляд на речі («тат твам асі» — це є ти: все єдине). Якщо «це є ти», чи станеш ти «це» руйнувати? Природа всього сущого й не-сущого неподільна. «Що складається з частин, підвладне руйнації. Працюйте старанно!» — прощальні слова Будди. Відомо, що Індія й Китай — батьківщина багатьох відкриттів та винаходів (граматика, математика, логіка; компас, порох, папір тощо). Але вони не призвели до розвитку науки, тому що людина була налаштована інакше, ніж європейці, що досягли успіхів в науці й техніці. Наука на Сході розвивалася на загальній світоглядній основі, разом з іншими формами знання, визнаючи правомірність лише цілісного підходу: можна сказати про все через одне, але не можна сказати про одне через все.

Згідно з давнім коментарем до «Книги перемін» (Іцзин), завдяки взаємодії інь-ян, двох всеохоплювальних сил природи, світ рухається до добра: «Один раз інь, один раз ян — і є Дао (Шлях). Хто наслідує його, йде до блага». Такий закон життя. Як казали древні: думка надає руху матерії (mens agitate molem — лат.). І це накладає на думку особливу відповідальність…

Міркувала Інна САВИК

З ІСТОРІЇ БУКОВИНСЬКОГО ПИВОВАРІННЯ

А до цього буковинці віддавали перевагу горілці та вину. Перегодом пивоварні стали відкривати при гуральнях у поміщицьких господарствах в Чернівцях, Жучці, Петрівцях, Іспасі, Рогізні, Виженці, Боянах. У 1851 р. 70 робітників працювали на 25 підприємствах з виготовлення пива. Щоправда, їхній графік роботи був дещо спрощений: кілька місяців на рік. Відповідно й обсяг виробництва напою був невеликим. У Садигурській броварні, наприклад, у 1793 р. виготовили 1160 діжок пива, у 1801 р. — 1560. Щоб задовольнити зростаючий попит на хмільний напій, його довозили зі Львова, Освенцима, Пльзеня та інших міст. Так зване кукурудзяне пиво виготовляли для простолюдинів. Процес пивоваріння був майже таким, як і у наші дні. Із солоду готували пивний хліб (бапір), що потім кришили, опускали в діжку, заливали водою й квасили. Отриману масу проціджували й приправляли. У рецептурі використовували дикий хміль.

Броварні у поміщицьких маєтках часто здавали в оренду. Поступово пивоваріння у селах Буковини занепало (в основному через обмеженість збуту) і сконцентрувалося в містах та містечках. Якщо у 1860 р. в краї працювало 20 броварень, то в 1912 р. їх було 7. У 1871 р. в Чернівцях створили пивний консорціум і побудували добре обладнаний паровий пивзавод, який того ж року згорів та відновив свої потужності лише у 1877 році. Ця броварня працювала за технологією відкритого парового пивоваріння, використовуючи унікальні методи охолодження й не менш унікальний вид дріжджів. Невдовзі підприємство перетворилося на одного з найпотужніших виробників пива Австро-Угорської імперії. Бувало, що пиво перевозили на величезні відстані, але й після далекої мандрівки воно не втрачало свого смаку, що тоді було дивиною. Бо єдиною запорукою збереження пива була його висока якість. На той час це потужне підприємство пивоварної галузі котувалося на рівні пивзаводів Австрії й Німеччини. Для нього щороку поставляли до 1100 ц ячменю з Румунії, Бессарабії тощо, а також до 200 ц хмелю — з Чехії. Виробництво високоякісного пива становило понад 44 тис. гл на рік. Пиво насправді варили добре. Для нього брали чудову воду з місцевих артезіанських свердловин, якісний хміль та солод з ячменю найвищого ґатунку, і технологія виробництва була для тих часів досконалою. Пиво чернівецьких броварів швидко стало улюбленим напоєм не тільки на буковинських теренах, воно набуло популярності у Румунії, Галичині, Семигороді та ін.

Незважаючи на скорочення кількості броварень, обсяг пивної продукції зростав: у 1851 р., наприклад, було вироблено 6 тис. гл пива міцністю 10-14 і більше градусів, а в 1908-1912 рр. — вже 148 тис. гл (причому у 1912 р. — 193, 5 тис. гл). Левову його частку виробляли три чернівецькі броварні, на базі яких у 1884 р. постало «Перше Буковинське акціонерне товариство пивоварів». До 40 тис. гл хмільного напою виробляли пивоварні Південної Буковини (Серет, Сучава, Радівці тощо). Розширення виробництва пива в нашому краї гальмувала система контингентування, спрямована на те, щоб цей напій виготовляли лише для місцевого споживання й не чинили конкуренції західним його продуцентам. Тож з метою захисту й збереження галузі у 1911 р. виробники пива Буковини й Галичини об’єдналися у галицько-буковинський пивний картель, монополізувавши, таким чином, виробництво та збут пива у краї. Ну а тодішні любителі пива добре знали: щоб краще відчути смак пива, перший ковток має бути більшим…

Отака-от історія буковинського пивоваріння до Першої світової війни…

На завершення пропонуємо кілька пивних цікавинок із ХVIIIXIX століть:

— полоскання рота й уживання всередину теплого пива використовували для лікування зубного болю;

— пиво пропонували для виведення камінчиків із нирок та для лікування виснаження — як фізичного, так і духовного;

— пивом розтирали стомлені ноги після далекої подорожі;

— як маски й натирання пиво використовували для омолодження шкіри.

До речі, наші предки вважали, що пиво підвищує чоловічу потенцію. У ньому містяться речовини, в яких всі ми маємо потребу: вода, цукориди, білки, біоенергетичні елементи. А вміст алкоголю в пиві доволі низький. Сучасні ж ескулапи з’ясували, що така концентрація має антистресовий вплив, посилює кровообіг, знижує ризик серцевих захворювань. Крім того, у хмільному напої містяться кальцій і магній. Саме ці мінерали перешкоджають утворенню каміння не тільки в нирках, а й в жовчному міхурі.

Інна САВИК

САД І ПАРК

…А починалася його історія в далекому 1850 році, коли Чернівецький магістрат ухвалив рішення про вилучення із природного лісового масиву, що прилягав до міста, частини лісу й створення на цій ділянці Народного саду. Постановили — зробили. Таким чином, було створено чудовий куточок для відпочинку не одного покоління чернівчан. Звичайні бук і дуб тут сусідили з кленом американським, туєю східною, тюльпановим деревом та ін. рослинами, яких додатково висадили 55 тис. Найціннішим був плакучий бук. За проектом крайового інженера А.Маріна проклали головну й кілька поперечних алей, встановили лавочки для відпочинку та гасові ліхтарі. Одночасно збудували купальню у стилі класицизму. Її фронтон прикрашав барельєф «Діана в купелі» роботи скульптора Легерлутца. Вода до купальні надходила зі струмка, що протікав через сад. На південно-західному розі Народного саду за проектом А.Мікулича, А.Борковського та М.Савиця звели «стрілецький дім». Згодом навпроти купальні з’явився «Швейцарський будиночок» — літній ресторанчик, який зберігся донині. Біля входу до парку вже згодом, у 1877 р., встановили пам’ятник (роботи Бранека) почесному громадянинові міста, першому ректорові Чернівецького університету — К.Томащуку.

У центрі саду розташовувався дитячий майданчик, на якому взимку влаштовували ковзанку. Велосипедисти мали окремі алеї. І постійно лунала музика…

1901-1908 рр. Народний сад. реконструювали. Взагалі його утримання потребувало чималих коштів: треба було захистити сад від фіакрів і підвід, висадити живопліт, прорідити дерева, гасові ліхтарі замінити на електричні…

Спливає час, змінюючи покоління, а парк, де природа й людина гармонійно поєднали свої зусилля, і досі залишається улюбленим місцем відпочинку чернівчан.

Інна САВИК

ДИВАЦТВА ГЕНІЇВ

Мабуть, головним джерелом натхнення для всіх був, є й ще довго залишатиметься «Божественний Далі». Щоранку він просинався з думкою, «що б такого чудернацького сьогодні зробити?» І досить успішно у нього це виходило. У Михайла Веллєра в оповіданні «Танок із шаблями» описана зустріч Далі з композитором Арамом Хачатуряном. Навряд чи хтось інший, крім видатного художника, міг провести зустріч у такий спосіб:

«… годинники б’ють чотири рази, з останнім ударом врубається з прихованих динаміків оглушливий дзвінок «Танок із шаблями!» Двері з гуркотом розчиняються — і влітає верхи на швабрі зовсім голий Далі, розмахуючи над головою шаблею! Він гарцює голий на швабрі через весь зал до протилежних дверей — вони впускають його і зачиняються!»

На лекції у Нью-Йорку Далі одного разу з’явився у костюмі кольору морської хвилі й у водолазному шоломі, пояснивши, що так буде набагато зручніше опускатися в глибини підсвідомості. І це було сказано абсолютно серйозно. Втім, він навряд чи був серйозний у своїх вчинках і висловленнях — більшою мірою це був епатаж, гра на публіку.

Деякі, здавалося б, дивацтва великих цілком піддаються логічному поясненню. Наприклад, імператор Нерон приймав ванни у діжці з рибами. Проте риби були не простими — вони випромінювали електричні розряди, а імператор лікувався у такий спосіб від ревматизму.

А Уїнстон Черчілль міняв постільну білизну щоночі. Причому в готелях, де він зупинявся, часто навіть ставили два ліжка поруч. Прокинувшись уночі, Черчілль лягав на інше ліжко й спав на ньому до ранку. Причини цього біографи вбачають у тому, що у нього була потужна видільна система, іншими словами, він сильно потів… До речі, Уїнстон Черчілль колекціонував солдатиків. Відомо, що вдома у нього було кілька армій, якими він із задоволенням грав.

Альберт Ейнштейн, один із найвеличніших умів 20 століття, не носив шкарпеток. У липні 2006 року була оприлюднена колекція особистих листів ученого, у яких він зізнається в цьому дивацтві дружині: «Навіть на найурочистіших подіях я обходився без шкарпеток і приховував цю відсутність цивілізованості під високими черевиками». Крім цього, Ейнштейн захоплювався грою на скрипці та їздою на велосипеді.

Одним із улюблених хобі Льва Давидовича Ландау, Нобелівського лауреата з фізики, був пасьянс. Розкладаючи карти, Дау примовляв: «Це вам не фізикою займатися. Тут думати треба».

Інші дивацтва видатних особистостей:

— Іван Грозний вранці й увечері дзвонив у дзвони на головній дзвіниці Александровської слободи. Таким чином, кажуть, він намагався заглушити муки совісті.

— Лорд Байрон страшенно дратувався, коли бачив сільнички із сіллю.

— Чарльз Діккенс кожні 50 рядків написаного обов’язково запивав ковтком гарячої води.

— Йоганнес Брамс «для натхнення» постійно без потреби чистив взуття.

— Ісак Ньютон одного разу зварив кишеньковий годинник, тримаючи в руках яйце й дивлячись на нього.

— Людвіг Ван Бетховен ходив постійно неголеним, вважаючи, що гоління шкодить творчому натхненню. Приступаючи до написанню музики, композитор виливав собі на голову відро холодної води: це, на його думку, стимулювало роботу мозку.

— Бенджамін Франклін, сідаючи за роботу, запасався величезною кількістю сиру.

— Іоганн Ґете працював тільки у герметично закритому приміщенні, без найменшого доступу свіжого повітря.

— Микола Гоголь дуже смачно готував макарони, якими із задоволенням пригощав друзів. Живучи у Римі, Гоголь спеціально ходив на кухню вчитися в італійців готувати цю страву.

— Оноре де Бальзак не брався до роботи, не випивши 5-7 філіжанок кави. Підрахували, що протягом життя він випив їх близько 50 тисяч. Крім того, на знак глибокої поваги до геніальної людини він обов’язково знімав капелюх. Запитаєте, що тут дивного? Бальзак це робив, коли говорив… про себе!

— За кількістю кави автора «Втрачених ілюзій» «перепив» лише Вольтер: він уживав до 50 філіжанок кави на день.

— Англійський драматург Бернард Шоу любив швидку їзду на мотоциклі й автомобілі, якими віртуозно управляв.

— Фізик Вальтер Нернст, автор третьої засади термодинаміки, розводив коропів. Коли його запитували, чому саме коропів, а не якихось інших риб або тварин, він відповідав, що теплокровних тварин розводити не буде, оскільки не хоче обігрівати світовий простір за свої гроші.

— Олександр Сергійович Пушкін дуже любив постріляти у лазні. Кажуть, що в селі Михайловському майже нічого від часів поета зберегти не вдалося, а ось стіна, у яку стріляв Пушкін, дивом збереглася.

На завершення історичний анекдот. Бернарда Шоу запитали, в яку епоху він хотів би жити, на що драматург дотепно відповів:

— У Франції, в епоху Наполеона Бонапарта. Чому? Тому що тоді лише одна людина вважала себе Наполеоном!..

Інна САВИК