У ПОШУКАХ ВТРАЧЕНОГО

в цьому незатишному світі…

Є різні сторони, різні функції одного й того ж. Скажімо, закон функціональної асиметрії правої й лівої півкулі є умовою нормальної життєдіяльності цілого — людського мозку. Природа потурбувалася, щоб півкулі було дві, і, значить, обидві потрібні для нормальної еволюції людини. Правда, чомусь в наш час, та й 100-200 років тому так само, розвивалася переважно ліва, логічна, раціональна півкуля, на шкоду правій, образній, інтуїтивній. Стався перекіс, за що й доводиться розплачуватися. Адже якщо функціонує лише одна півкуля, то вона не тільки не буде розвиватися швидше, а навпаки, атрофується, як і будь-яка однобічність. Діє закон Цілого: частину, що відпала від цілого й втратила з ним зв’язок, це ціле відторгає. Відповідно з’являється принцип мислення «або те, або це», який бере до уваги лише одну сторону, наперекір діалектиці життя, неминуче й цю єдину сторону перетворюючи на протилежність. Лише зараз ми починаємо усвідомлювати цю фатальну помилку.

Пожинаємо плоди розпаду слова й діла феномен псевдодіяльності, удаваності «діл» у сфері матеріального й духовного виробництва. Бюрократ не зацікавлений у розв’язанні проблем, у реальних справах, інакше він опиниться ні при справах. І для чого освіта, якщо є влада, для чого культура, якщо є санкції? Ось і доводиться надолужувати упущене, наводити лад в політиці, економіці, сільському господарстві, театрі, кінематографі, відновлювати історичні пам’ятки, рятувати музеї, архіви, а головне — віру в людську гідність. Є дещо «неподільне» (лат. «індивідум»), це — душа людини, її сутність, те, що не можна віддавати по частинах. Можна й треба ділитися знаннями, їх не зменшиться, навпаки. Проте чи можна поступатися тим, що робить цю людину цією людиною? Все зовнішнє руйнується, якщо порушено внутрішнє («монада особистості»). «Яка користь людині, якщо вона набуде весь світ, а душі своїй зашкодить?» (Мф. 16:26).

Життя справді не терпить обману, і жодний не буде забутий. Тут вже зв’язки не допоможуть. Рано чи пізно, все стає на свої місця, і не буде куди подітися антилогіці «або-або», що породжує антижиття, антилюдей… Такий об’єктивний закон речей, завдяки якому й зберігається

порядок у світі

Час швидко спливає. Зараз запасу часу людина не має. Склалася та крайня ситуація, коли треба зробити вибір — бути чи не бути. А якщо говорити мовою психоаналітики: «бути, щоби мати?» або «мати, щоби бути?» (і знову це пресловуте «або», коли одній парадигмі протиставляється інша, як життя і смерть). Якось непомітно для себе людство перейшло від одного умонастрою — «мати, щоби бути» — до іншого: «бути, щоби мати». І все розсипалося на порох, тому що спрацювало оте «або», коли одній половині «мати» принесли в жертву іншу половину — «бути». Лише переставили акценти з буття-в-собі на буття-для-себе, і «ціле» розпалося, відторгнуло половинку. А вона, цього не помічаючи, продовжує нарощувати «матерію», не відаючи: доза «речей», що втілили її ненажерливість і агресивність, стає смертельною.

А все пішло від маленької помилки: примітивна людина робить себе центром Всесвіту. Якщо людина — центр, решта — периферія, що має задовольняти її потреби. Тут все й почалося. Все дозволено, «нічого святого», умови підприємництва: або принципи, або гроші. Здавалося б, все ніби є, чого душа забажає, а наростає відчуття

пустелі довкола нас і всередині нас…

Ні страх, ні погрози не можуть витравити з пам’яті пережите, що живе у підсвідомості. Зникає лише тимчасове, пережитки, а якщо не зникають, значить, не пережитки, значить пережите. І цей процес відбувається тому, що у світі психічному, так само як і у світі фізичному, ніщо не зникає, а лише йде в потенцію й час від часу з’являється. Але якщо всі пережиті форми людської свідомості живуть в нас, значить, в кожному живе і раб, і феодал, і буржуа, які за сприятливих обставин можуть нагадати про себе…

Коли учень Конфуція запитав, що таке «жень», Конфуцій відповів: «Перемогти себе, повернутися до «лі» (доброзичливості)», це й буде «жень» (людяність). Того дня, коли людина переможе себе, повернеться до доброзичливості, у Піднебесній відновиться жень. Але досягти цього стану можна тільки самому, а не з допомогою інших». Неважко здогадатися, що йдеться про подолання егоїстичної природи в ім’я істинної природи людини, яка від початку благородна, співчутлива, їй від початку притаманне почуття справедливості-обов’язку, щирість, знання-мудрість. (Конфуцій вважав вроджене знання найвищим, але щоб воно відродилося, треба звертатися до мудрості древніх та багато працювати). Цілісна людина не може ставитися до світу як до об’єкта, засобу власного благополуччя: коли щось існує за рахунок чогось, — все одно нічого не вийде. В цьому переконує життя. Той, хто вдавав з себе царя природи, став її рабом, за споживацького до всього ставлення сам стає жертвою, бо все взаємопов’язане. Руйнуючи щось зовні, руйнуєш найперше самого себе. А руйнувати можна лише те, що сприймаєш як чуже, стороннє, поза тебе. А якщо все в тобі й ти в усьому? Цілісна людина і в іншому бачить ціле. Ціле й є свобода, а

свобідний розум – гуманний…

Головна причина цікавості до східного світогляду в тому, що в його основі лежить недуальний, або цілісний погляд на речі («тат твам асі» — це є ти: все єдине). Якщо «це є ти», чи станеш ти «це» руйнувати? Природа всього сущого й не-сущого неподільна. «Що складається з частин, підвладне руйнації. Працюйте старанно!» — прощальні слова Будди. Відомо, що Індія й Китай — батьківщина багатьох відкриттів та винаходів (граматика, математика, логіка; компас, порох, папір тощо). Але вони не призвели до розвитку науки, тому що людина була налаштована інакше, ніж європейці, що досягли успіхів в науці й техніці. Наука на Сході розвивалася на загальній світоглядній основі, разом з іншими формами знання, визнаючи правомірність лише цілісного підходу: можна сказати про все через одне, але не можна сказати про одне через все.

Згідно з давнім коментарем до «Книги перемін» (Іцзин), завдяки взаємодії інь-ян, двох всеохоплювальних сил природи, світ рухається до добра: «Один раз інь, один раз ян — і є Дао (Шлях). Хто наслідує його, йде до блага». Такий закон життя. Як казали древні: думка надає руху матерії (mens agitate molem — лат.). І це накладає на думку особливу відповідальність…

Міркувала Інна САВИК

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*