ВНУТРІШНІЙ ХИЖАК (міркування)

Людина народжується у вигляді зачатку, подібного до потенціалу в центрі клітини (тут зосереджено те, що буде) – вихідна субстанція, яка з часом розів’ється і дозволить стати цілісним організмом.

Часто людина не має уявлення щодо своїх душевних аспектів і нічого не знає про смертоносний аспект власної душі, у той же час здатна повестися на «прєлєсті» Его. Усі люди хочуть набути рай на землі. Его бажає смачних красивих відчуттів, але прагнення райського блаженства разом з наївністю не лише не дають задоволення, але й роблять людину приманкою для хижака. «Паїнькою» при зустрічі з хижаком бути небезпечно – смертельно. Проте бажання набути раю на землі штовхає людину на шлюб з чудовиськом, яке «рекламує» польоти до висот Духа. Лише знання-інтуїція покладуть кінець цим фантазіям.

Вроджений хижак в душі людини діє заодно з реальним партнером по життю й фактично руйнує життя людини – це полон, жорсткі рамки, життя у брехні. Хижак брехливо обіцяє, що людина житиме як цар, хоча замислює її вбити.

Вихід є, проте треба мати ключ, який символізує дозвіл пізнати найпотаємніші темні куточки душі (те, що послаблює та вбиває потенціал людини).

Наївна жінка бажає (чи погоджується) бути в незнанні. Легковірні жінки, як квіти, повертаються у напрямку, де з’являється сонце. Тому наївну або травмовану жінку легко звабити, пообіцявши їй захищеність, вічне кохання, пригоди і дикий секс. Свідомість у даному разі спить… Лише потрясіння заставляє таку жінку скористатися ключем до свідомого осягнення власної самості, включає інтуїцію й дозволяє зрозуміти, що ховається за очевидним. Без такого знання у жінки нема захисту. Не скористатися цим «ключем» — значить вибрати смерть Духа. Прийняти знання свідомо – вибрати життя. А хижак тим часом заплутує людину, заважаючи дізнатися, що вона вже знає задля подолання хижака, треба завдати нищівного контрудару – це і є символ ключа. Ключове запитання спричинює ріст свідомості. Правильне поставлене запитання завжди витікає із зацікавленості: що ж від людини приховано? Запитання – ті ж ключі, які змушують відкритися потаємні двері душі — що приховано за видимістю? Так поступово відкривається суть… Здатність витерпіти побачене дозволяє повернутися до своєї сокровенної природи й знайти в ній опору для своїх думок, почуттів, вчинків…

Допоки жінка не впізнає в хижаку хижака й не відіб’є його натиск, вона втрачатиме енергію душі. Усюди, де свою справу робить хижак, усе розвалюється й обезголовлюється. Істина звільняє: головне – її прийняти, зберегти у свідомості й робити дії, що допомагатимуть розв’язати завдання. Проте найважче у цій ситуації – витримати те, що бачиш: своє саморуйнування й омертвіння. Парадоксально, але по мірі того як колишнє життя із сплячою свідомістю вмирає, у людини відбувається пробудження до усвідомлення втрати енергії й, відповідно, людина починає жити. Проте хижак особливо агресивний, переслідуючи жіночу самость, прагне принизити…

Коли направляєш яскравий промінчик світла в глибини душі, непідвладні йому тіні стають ще темнішими

Запитання треба ставити. Необхідно отримати на них відповіді. Проте хоробрий той, хто хоче побачити в темряві — і життя відроджується…

Щоб становище виправити, треба поглянути на те нищівне, що заволоділо людиною; побачити результат його страшної роботи; усвідомити, запам’ятати й залишити у свідомості. А потім діяти в своїх інтересах.

Вбивчий елемент несвідомого загрожує знищити свідому жінку.

Коли жінка розуміє, що і у зовнішньому, і у внутрішньому світі вона стала жертвою хижака, їй ледь вдається витримати такий удар. Він підрубує корінчик її сердечної сутності, і жінка, перебуваючи у безвиході, вирішує покінчити з цією хижацькою силою. Тим часом комплекс хижака розлючується, намагаючись перекрити всі шляхи втечі. Ця руйнівна сила стає смертельно небезпечною: вона заявляє, що жінка порушила святая святих і має померти. І коли обидва протиборчі аспекти жіночої душі досягають точки загорання, жінка може відчути неймовірну втому, тому що її лібідо витікає у двох протилежних напрямах. Аби вижити, необхідно не піддаватися втомі. Заснути у такий час – значить обректи себе на смерть. Саме це відкриває жінці її інстинктивні почуття, що допомагають виявити й вигнати хижака.

Замість того, аби обвинувачувати хижака, який оселився в душі, або тікати від нього, його використовують. Як? По-перше, не дозволяти собі знищувальних думок про життя своєї душі, особливо про власну значущість. Ловити образливі думки, попереджаючи їх зростання. Ми знищуємо хижака, протиставляючи його нападам Божі живильні істини.

Хижак: Ти ніколи не завершуєш початого.

Ви: Я багато що завершую…

Якщо пригадати всі втрати, моменти, коли ви переживали розчарування, мучилися, марили сентиментальними фантазіями, зрозуміли б, що саме це й є слабке місце душі. Саме до цих голодних і знедолених її частин звертається хижак, щоб приховати факт, що його єдиний намір – перелити собі вашу енергію. Проте якщо очистити душевну одержимість хижака, можна, надавши їй нової форми, використовувати для інших цілей. Тоді ми стаємо творцями, і це вихідна речовина стає сировиною для нашої творчості.

Перемігши хижака, узявши від нього усе корисне й відкинувши решту, ви наливаєтеся силою, радістю життя й енергією. Таким чином, лютість хижака можна перетворити на вогонь душі, що допоможе у великих справах; хитрість хижака можна використовувати, аби стежити здалеку й розуміти з першого погляду; хижацьку природу вбивці можна використати, щоб позбутися того, що має відмерти саме у зовнішньому житті – кожен знає, що це таке.

Інна САВИК

Купер (рассказ)

Молодая, привлекательная, талантливая, а личная жизнь почему-то не складывается. В свои тридцать семь стала пленницей работы и гнетущего одиночества. Да еще лучшая подруга пару месяцев тому уехала в Штаты. Нет, конечно, дружный редакционный коллектив, время от времени романы «выходного дня», выезды на природу, что называется, удерживали на плаву. Но хотелось настоящего чувства… Как в романтических историях о влюбленных. Она же тоже была влюблена – когда-то. Первый раз — в детском саду. Высокий задиристый мальчишка Генка поначалу дергал ее за тоненькие косички, отбирал игрушки, разрушал песочные замки, но в какой-то момент, словно прочувствовав его внутренние мучения, Марина первой подошла к нему и сказала: «Давай дружить!» Эта дружба-любовь продолжалась бы до сих пор, если бы Генка по нелепой случайности не погиб в автокатастрофе. Было и студенческое увлечение, но это «увлечение» выехало в Израиль с родителями сразу же после окончания вуза. Что же она пропустила? Где была невнимательной? Почему до сих пор не встретила Его? Ведь она так верила в свою счастливую звезду, в то, что если ты открыта для жизни, жизнь всегда одарит тебя всем, в чем нуждаешься… Мысль оборвалась на полуслове — Марина почувствовала, что кто-то дергает за сумку. Она инстинктивно прижала сумку к груди и огляделась. Немного поодаль, навострив уши, сидела черная такса-подросток с озорными глазами. «Что тебе надо?» — недоуменно спросила молодая женщина и продолжила свой путь. Такса снова подбежала к Марине и легонько потянула зубами за сумку, словно прося подождать. Марина приподняла сумку и ускорила шаг – такса не отставала.

— Купер, не приставай к красивой женщине – она не твоя, — услышала Марина за спиной мужской голос.

Обернулась на голос: перед ней стоял хорошо сложенный мужчина, приблизительно ее возраста, в спортивном костюме.

— Извините, Купер — так зовут этого барбоса (указал на таксу) – пытается устроить мою личную жизнь. Ему всего лишь полтора года, из них вот уже полгода Купер подбирает мне невест. Вы смеетесь, но не все женщины с юмором относятся к этой странности собаки – многие просто пугаются. Обычно я молча забираю Купера, который очень недоволен таким моим поведением, но сегодня решился познакомиться с вами. Я – Александр. Мы с Купером, если не возражаете, намерены вас проводить.

Марина не знала, как реагировать – впервые в ее жизни в роли свахи оказалась собака. В голове пронеслись слова бабушки: «Негоже молодым женщинам знакомиться с кавалерами на улице»…(так доныне и поступала). Но сейчас что-то заставило ее повести иначе. Она словно стала в какой-то момент Другой – целиком доверилась интуиции.

— Меня зовут Марина, — произнесла. – Живу недалеко, дом за поворотом.

— В таком случае, два галантных кавалера, один из которых Купер, готовы вас проводить.

За то короткое время, пока Марина в сопровождении Александра и Купера приближалась к подъезду своего дома, она узнала, что Александр живет в этом районе с рождения (так же, как и она – странно, что никогда не встречались! Или не обращали друг на друга внимания?); очень любит путешествовать (особенная страсть – горы, так же, как и у нее), а еще много времени проводит на работе (начальник охранного агентства) – она практически живет в редакции… Удивительно!

Купер тем временем радостно описывал круги вокруг пары и, заглядывая каждому из них в глаза, словно пытался понять, смогут ли эти мужчина и женщина быть вместе счастливы.

Вот и подъезд. Марина набрала код входного замка и толкнула двери – повеяло прохладой старого австрийского дома. Купер первым забежал в подъезд и с нетерпением ждал, пока его хозяин последует за ним. Александр задержался в дверях. Марина, на ходу вспоминая, что у нее пустой холодильник и даже чая нет, после непродолжительной паузы, растягивая слова, произнесла:

— Галантные мужчины, надеюсь, поймут и не сочтут за оскорбление, если дама попросит прийти к ней в гости, к примеру, завтра к 19.00, ибо сегодня ей нечем угощать дорогих гостей.

Купер словно все понял и тут же выскочил на улицу, озорно взглянув на Марину.

— Приглашение принято! Будем точно в назначенное время, — поддержал Александр и, подарив Марине на прощание плитку шоколада, на обертке которой записал номер своего мобильного, вышел вслед за собакой.

До встречи…

Инна Савик